Виховний захід " Звучи, рідна мово!"

                                          Захід

                           Звучи, рідна мово !  

Мета: розкрити роль і значення мови для людини, виховувати в дітей повагу до рідної мови, відповідальне ставлення до слова, сприяти осмисленню ролі рідної української мови у збереженні духовних надбань народу.

Оформлення приміщення: вишитий рушник, вислови видатних людей про мову, стенд із датами у скорботному календарі української мови, презентація.

Вислови про мову (Слайд 1)

                Ну що б, здавалося, слова…

                Слова та голос — більш нічого,

                А серце б’ється , ожива,

                Як їх почує !

                                               Т.Шевченко

                 Земле Шевченкова,(Слайд 2)

                 Земле Франкова,

                 Ниво, засіяна щастям-добром,

                 Вічна твоя соловейкова мова,

                 Вічна розмова

                 Дніпра із Дністром.

                                               Д.Павличко

            Рідна мово материнська, (Слайд 3)

                 Ти — душа мого народу,

                 Будь від роду і до роду,

                 Рідна мова материнська !

                                              Д.Кононенко

                 Ти постаєш в ясній обнові, (Слайд 4)

                 Як пісня , линеш, рідне слово,

                 Ти наше диво калинове,

                  Кохана українська мово!

                                             Д.Білоус

                 Буду я навчатись мови золотої (Слайд 5)

                 У трави - веснянки , у гори крутої,

                 В потічка веселого, що постане річкою,

                 В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

                                              А.Малишко

                 Рідна мово!          (Слайд 6)

                 Будь не тільки святом,

                 А насущним хлібом на щодень!

                                              Б.Демків

   Звучить Державний Гімн України

  Учень. 21 лютого — Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято — до календарів усього світу воно ввійшло тільки в 1999 році. В Україні  воно також лише почало писати свою історію. У жовтні 1999 року на ХХХ сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний  день рідної мови, а з 2000 року цей день відзначають і в Україні.

       Мова — духовний код нації, її генетичний код.

       Як море починається з річки, так слово починається з писемності. Наше

слово набирало сили на пергаментах Нестора Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, поглиблювалося під пером Івана Котляревського, Тараса Шевченка, вдосконалювалося Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою та іншими видатними українцями.

       Сучасний світ знає , що державність мови є універсальною формою об’єднання людей в одне ціле. В один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни. Нехай рідне слово буде для всіх нас оберегом , допоможе кожному відчути себе частиною свого великого народу!

  

 Учень.      Здрастуй, Слово, Українська Мово!

                      Здрастуй на межі тисячоліть!

                      Квітни калиново й барвінково,

                      Запашна вічнозелена віть!

                                    Слово — брила, слово — крила, диво,

                                    У незнане зоряний політ.

                                    Через мову щиро і правдиво

                                     Одкривається нам білий світ.

                      Любо й мило людям щастя зичить,

                      Бачить, як сузір’я мов зорить,

                      Знати, як усім народам личить

                      Мовою своєю говорить.

                                    Мовна зоряна світобудова,

                                    Ворог твій — шовіністична тьма.

                                    Зникне десь одна-єдина мова —

                                    І уже гармонії нема.

                      Тож несімо естафету гідно :

                      В ріднім слові — мир та благодать.

                      Ми як скарб нетлінний мову рідну

                      Мусимо нащадкам передать.

            

                       Йди в тисячоліття , рідна мово,

                       До сердець і душ людських доходь.

                       Квітни калиново й барвінково,

                       Бо на те й благословив Господь.

                                                             Д.Білоус

Звучить пісня Ю. Рибчинського  «Наша мова».

Учень зачитує дати  із скорботного календаря української мови  ( Слайд)

       1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

       1769 рік — видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

       1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

       1862 рік — закрито українські недільні школи, безкоштовно організовані видатними діячами української культури.

       1863 рік — указ міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

       1876 рік — указ царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

       1884 рік — закрито усі українські  театри.

       1908 рік — уся українська і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, « могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности российской  империи».

       1914 рік — російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу.

                                        

                                          Молитва

                      Гріховний світ вирує неспроста,

                      Підступний Демон, що керує нами,

                      Та піднімається нетлінно над віками

                      Велична постать вічного Христа.

                      О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,

                      Бо ми блукаєм  хащами ще й нині,

                      Прости  гріхи й провини безневинні,

                      І до спасіння всіх нас приведи.

                      О, Господи! Зціли нас всіх , зціли,

                      Всели в серця неопалиму мрію,

                      Щоб ми , пізнавши віру і надію,

                      Жорстокий світ добром перемогли.

                      Моя прекрасна українська мово,

                      Найкраща пісня в стоголоссі трав,

                      Кохане слово, наше рідне слово,

                      Яке колись Шевченко покохав.

                      Ти все знесла : насмішки і зневаги,

                       Бездушну гру ворожих лжеідей,

                       Та сповнена любові і відваги

    Троє  дівчат  із  запаленими  свічками  читають  « Молитву  до мови»

 К. Мотрич

   

      Учениця . Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

         Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

          Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія!

      Учениця. Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоров’я , довгий вік і навіть безсмертям тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і  невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово. Бо «споконвіку було слово, і  слово було у Бога, і Слово було Бог».

       Учениця.  Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла , змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми –покручами.

     Прости! Воскресни! Повернися! Розродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти свято руську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки!

Учні виконують  пісню на вірші А. Демиденка «Звучи , рідна мово!»

Учень . Мова кожного народу

              Неповторна і  — своя ;

              В ній гримлять громи в негоду.

              В тиші — трелі солов’я.

              На своїй природній мові

              І потоки гомонять;

              Зелен - клени у діброві

              По-кленовому шумлять.

              Солов’їну, барвінкову ,

              Колосисту — на віки —

              Українську рідну мову

              В дар мені дали дали батьки.

              Берегти її, плекати

              Буду всюди й повсякчас,—

              Бо ж єдина — так, як мати,—

              Мова в кожного із нас!

                                           В.Лучук

Учениця. Мій друже юний!

                 Звертаємось сьогодні до тебе

                 Мовою землі твоєї,

                 Народу твого мовою…

                       Коли м’який , ласкавий, тихий вечір

                       Лягає спати у траву шовкову,

                       Сон ніжний землю обійма за плечі —

                       Тоді я чую пісню колискову.

                  Коли я чую Кобзареве слово

                  І мужній голос Лесі Українки —

                  Я знаю: рідна мова веселкова

                  Звучатиме в віках, як пісня, дзвінко.

Учень.  «Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом — кожна її ниточка вимочена в Дунаї. Криницях і струмках людської звитяги.»

     « Вона з колискової молодої матері над первістком  —  уся з шелесту дерева життя й пізнання зі старого в новий світ. Вона вся з тучі й грому, як з води і роси, — така українська мова…»

Учениця. Прозвучали рядки зі статті «Слово і народ» відомого українського письменника Бориса Харчука.

               Мов на світі є багато,

               А рідна мова — в кожного одна,

               Вона у серці в будень і у свято,

               Свята і найдорожча нам вона.

—    Хто ти, хлопчику гарненький?

Учень . — Син я України – неньки.

              Українцем  я   зовуся,

              Тою назвою горджуся.

—    А по чім тебе впізнаю?

—    По вкраїнському звичаю!

В мене вдача щира, сміла

І відвага духа й тіла.

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

—    Чим поможеш свому люду?

—    Пильно я учитись буду.

Ні маєтку, ані труду

Жалувати я не буду,

Щоби нарід України

Міг устати із руїни.

Все зумію перенести

Для Вкраїни слави й честі.

Господа буду благати,

Щоб дав кращих днів діждати.

                                Ю. Шкрумеляк

Учениця.  Українка я маленька,

                   Українці батько й ненька,

                   На Вкраїні родилася,

                   В свою маму удалася.

                   Все, що рідне, я кохаю,

                   Всім хто рідний, помагаю.

                   Своє ціню, свого вчуся

                   І до рідного горнуся.

                   І чужого я навчуся,

                   І свого я не цураюсь.

                   І як мені Україну

                   Щиро не кохати

                   Мене ненька по-вкраїнські

                   Вчила розмовляти.

                   І як мені Україну щиро не любити,

                   Мене вчили по-вкраїнськи

                   Господа молити.

Учень 7-А кл та учениця 6-Б класу виконують український танок

Учень.    Боже, Господи, Ісусе!

                Всі гріхи мені прости

                І від лиха захисти.

                Просвіти моє серденько

                Щоб учився я гарненько.

                            Щоб і вдома, і у школі

                            Не робив я зла ніколи.

                            І щоб тата шанував,

                            І матусі помагав,

                            Щоб жили ми всі здорові

                            Завжди в шані та любові.

                Зглянься, наш Боже,

                На малі діти,

                Що усім серцем

                Вміють любити

                Тата і неньку,

                І всю родину,

                Край рідний,

                Любу всю Україну!

                                    М. Костів

Учень        Рідна мова моя українська

                   В світі гордо, натхненно звучи !

                   Волелюбна моя , материнська,

                   Мово рідна моя, не мовчи!

                            Хай же світлою буде дорога

                            Серед різних нелегких доріг…

                            Ми звертаємось нині до Бога,

                            Щоб тобі , мово, він допоміг.

                   Матір Божа, свята і єдина,

                   Дай нам щастя, любові й тепла!

                   Щоб квітуча моя Україна

                   Рідну мову ,як стяг,  підняла.

                             Будь прихильною, Матінко Божа!

                             Жити праведно в світі навчи!

                             Щоб світила нам зірка погожа.

                             Мово рідна моя, не мовчи!    Н.Красоткіна

Учениця                        Божий дар

                    Янтар, бурштин, терпка живиця —

                    То сльози древньої сосни.

                    В них промінь сонячний іскриться,

                    Лунає голосом струни.

                               Янтар, бурштин, терпка живиця,

                               Звучить, мов музика, слова,

                               І кожне слово, як зірниця, 

                               Що нашу мову осява.

                     Отак і слово в нашій мові,

                     Як згусток людської сльози,

                     Як цвіт пречистий, калиновий ,

                     Як блиск ранкової роси.

                              Бо в нашій мові кожне слово,

                              Неначе золотий янтар.

                              Бо кожне слово в нашій мові —

                              То Божий дар!

                                                         І. Цюпа

Учень.         Якби я втратив очі, Україно,

                     То зміг би жить, не бачити ланів,

                     Поліських плес, подільських ясенів,

                     Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно.

                                    У глибині моїх темнот і снів

                                    Твоя лунала б мова солов’їно;

                                    Той світ, що ти дала мені у віно,

                                    Від сяйва слова знову б заяснів.

                      А глухоти не зможу перенести,

                      Бо не замінять пісні мертві жести,

                      А танець не замінить солов’я.

                                    Щодня дивитися на труд обнови

                                    Та материнської не чути мови –

                                    Ото була б загибель – смерть моя.

                                                                          Д.Павличко

Учениця.                 Манкурти                   

                      Забуто все : історію і мову,

                      Дніпрові груди сковано в граніт.

                      І десь у полі знайдена підкова

                      Вже не хвилює сивиною літ.

                      Вже все одно , якою говорити,

                      Вже все одно , хто ми на цій землі.

                      Гадали —  будем вдягнені і ситі,

                      Все інше — зайвий клопіт на чолі.

                      Та не зійшло: Дніпро, немов калюжа,

                      Та не зійшло: вже діти, як чужі,

                      Ідуть у світ непевні і байдужі.

                      Ледь що — готові взятись за ножі.

                      Такі не схилять голову в шанобі,

                      Їм материнська мова — дивина.

                                     Не діти, а манкурти вузьколобі

                                     Від сирості , неробства і вина.

                                     Їм не болять потоптані могили,

                                     Їм не болить розтерзана земля.

                                     У них уже не гідності ,ні сили.

                                     А де їм взятись ? Звідки? Звідкіля?

                                     Отак і йдуть надщерблені і ниці,

                                     Надломлені у мислях і хребтах,

                                     Дожовують останні паляниці,

                                     А там — хоч жебраками по світах.

                                     Якщо ти є, народе, я благаю:

                                     Не обкрадай ні долі, ні себе.

                                     Бо втратиш все: не бачить тобі раю.

                                     Ні паляниць не буде, ні тебе.

                                                                           Б.Кулик    

Учень.              Ми — українці

    Ми — українці. Нація Тараса.

    Ми — Сагайдачні і Кармелюки.

    Коли з’явились — невідомо часу.

    Ми древні, як земля і як віки.

    Нас мордували, нас тягли до плахи,

    Немало потекло кривавих рік,

    Хотіли за полячити нас ляхи,

    А росіяни зрусити навік.

    Та все даремно. Знову ми і знову

    Всміхались долі в зоряне вікно.

    Залишились і ми , і наша мова,

    Настояна на сонці , як вино.

    Ця мова може світ зачарувати,

    В ній все — і грім, і шерехи гаїв,

    У неї, мабуть, вчилися співати

    Не тільки наші — курські солов’ї.

    І тому їм не зникнути ніколи,

    А підкоряти щирістю світи.

    Ми живемо —  Івани та Миколи,

    І всі народи — рідні нам брати.

    Ми живемо. І нас не подолати,

    Не покривити наші язики,

    Бо Шевченки майже в кожній хаті,

    Є Сагайдачні і Кармелюки.

                                   В. Сіренко

Учениця.          Коли забув ти рідну мову —

                          яка б то мова не була —

                          ти втратив корінь і основу,

                          ти обчухрав себе дотла.

                                Коли в дорогу ти збирався,

                                казала  мати , як прощавсь,

                                щоб і чужого научався,

                                й свого ніколи не цуравсь.

                          Ти ж повернувсь душею бідний,

                          не просто розгубив слова,

                          немов якийсь Іван безрідний,

                          Іван, не помнящий  родства.

                                Не раді родичі обновам.

                                Чи ти об’ївся блекоти,

                                що не своїм, не рідним словом

                                із матір’ю говориш ти?

                           Ти втратив корінь і основу,

                           ти обчухрав себе дотла,

                           бо ти зневажив рідну мову,

                           ту, що земля тобі дала.

                                 Ту, що не вбили царські трони,

                                  ту, що пройшла крізь бурі всі,

                                  крізь глузи й дикі заборони —

                                  й постала нам у всій красі.

                            Сяйних перлин тобі не шкода,

                            адже, набувши  вищих прав,

                            те, що дала сама природа,

                            ти добровільно занедбав.

                                   В пальті строкатім, як афіша,

                                   крикливі модні кеди взув.

                                   А мати? Де ще є рідніша

                                   за рідну , котру ти забув?

                             Для тебе й Київ — напіврідкий,

                            І Мінськ піврідний , і Москва…

                            Бо хто ти є? Іван безрідний,

                            Іван, не помнящий  родства!

                                                                  Д. Білоус

Учениця.           Це ж як вірш!

                  Є ще люди сонні, наче сови,

                  а глухі до слова — це найгірш,

                  ти до рідної прислухайсь мови,

                  прокажи відмінки — це ж як вірш !

                         Називний питає : хто ти? що ти?

                         Хоче він про наслідки роботи

                         і про себе чути лиш похвали.

                         щоб тебе як приклад називали.

                  Родовий досліджує свого —

                  хоче знати він : кого? чого?

                  І про тебе знать , якого роду ,

                  що немає роду переводу.

                         Все давальний дасть — не жаль йому,

                         але  хоче знать : кому? чому?

                         Знать про тебе, гожого на вроду,

                         що даєш і ти свому народу.

                  У знахідного свої потреби,

                  Він — кого? І Що? — питає в тебе.

                  І кого всі ми за друзів маєм,

                  І що друзі роблять нам навзаєм?

                          А орудний хоче знать : ким? чим?

                          У труді орудний разом з ним.

                          Хоче знать , що здатний ти утнути?

                          Чим не станеш? Ким ти хочеш бути?

                   А місцевий — де ? в якому місці?

                   Хочеш знати — у селі чи в місті?

                   Клична форма кличе всіх навколо:

                   Гей, Іване, Петре чи Миколо,

                   ви не будьте сонні та байдужі —

                   у житті нема нічого згірш.

                         Рідна мова! В ній слова — як ружі,

                         А самі відмінки — наче вірш!

                                                                      Д. Білоус

 Учень.              Граматика

                 На братика Кіндратика

                 Розгнівалась граматика.

                 Погані в нього справи —

                 Не зна Кіндратик правил.

                 Та ще й сказав усім

                 Товаришам своїм:

    —  Люблю я математику

    І не люблю граматику !

    І ось Кіндрат ледачий

    Рішати став задачу,

    Він розв’язати вміє

    І першу, й другу дію.

    Та як же інтересно,

    Це записать словесно?

     І ось у кожнім слові

     Вже помилки готові.

     Не вміє він писати,

     Ні речень будувати,

     І зовсім невідомо,—

     Куди поставить коми.

     Кіндратик як заплаче :

—    Оце тобі й задачі!—

                  Граматика ж устала

                  І так йому сказала:

                  — Не знаючи граматики,

                 Не втнеш і математики!

                                         Г. Бойко

Учениця           Мова у нас — і судьба , і дорога

                           з темряви духу до сяйва зорі.

                          Нам вона щедро дарована Богом,

                          ласкою наших святих матерів.

                          Тихою сповіддю, піснею новою

                          з душ українських вона вироста.

                          Не розмовляйте чужинською мовою,

                          Не оскверняйте вуста. 

                                                               В. Сіренко

Учениця.             Балада про перевертня

                       Ой за ворітоньками тітка Харитина

                        билася, мов горлиця, виглядала сина.

                        Зранку виглядала, лиш зоря заграє,

                        а його не видно, а його немає.

                        Хлопчиком в Росію виїхав блукати

                        і забув дорогу до своєї хати.

                        Тільки прилітали із країв далеких

                        щовесни до тітки стомлені лелеки,

                        та іще дві ластівки під зруділу стріху

                        на легку розраду, на веселу втіху.

                        Защебече котра на хиткій дротині

                        І здається тітці , що не в самотині,

                        що не так на душу налягає туга.

                       А як павутиння попливе над лугом

                       й відлітають птахи, знову стогне мати:

                       « Скільки тебе. голубе, буду виглядати?

                       Приїзди скоріше. Ждати вже несила.

                       Вже мене гукає по ночах могила…»

                       І , почувши, мабуть, матері зітхання,

                       син таки приїхав рано, на світанні.

                       Йде він через поле, йде він попід гаєм.

                       Тітка Харитина з хати вибігає

                       і летить назустріч, наче біла птиця,

                       простягає руки, чорні від землиці,

                       до свого серденька сина пригортає.

                       «Милий мій лебедику, як живеш?»— питає.

                       А синок їй : « В общем , я живу неплохо.

                       Ну зачем, маманя, эти слезы, вздохи».

                       Тітка заніміла.  Що це він белькоче?

                        Уночі не спала, виплакала очі.

                        А як засиніло у долинах, зранку

                        відшукала в скрині нашу вишиванку.

                        Випрала, на сонці вигріла сорочку,

                        Мов колись, у біле одягла синочка

                        і повела за луки, у густу діброву,

                        у проміння щедре, у росу ранкову.

                        Заспівали сину солов’ї про літо,

                        Посміхнулось небо, уклонились квіти,

                        Закружляло всюди маєво зелене.

                        Син просяяв раптом і промовив : «Нене».      В.Сіренко

Учениця.               Відродим мову

                      І справді, хто ми без своєї мови:

                      Народ чи плем’я, вільні чи раби,

                      Живем в будинках чи печерах , може,

                      Вживаєм хліб, а чи якісь боби?

                      Забули ми, забули свою мову.

                      Забули предків мову чарівну.

                      Отож тепер давайте її знову

                      Відродим, наче сонячну весну.

                      Відродим мову Лесі Українки,

                      Шевченка — сина вільного Дніпра.

                      Щоб, як тендітна пісня солов’їна,

                      Звучала й квітла на увесь наш край.

                                                                 Л. Маленький

Учень.                    Кухлик

                Дід приїхав із села,

                Ходить по столиці,

                Має гроші — не мина

                Жодної крамниці.

                      Попросив він : « Покажіть

                      Кухлик той, що скраю».

                      Продавщиця : « Что? Чево?

                      Я нє панімаю».

                 «Кухлик, люба, покажіть,

                 Той, що збоку смужка».

                 «Да какой же кухлік здесь,

                  Єслі ето кружка?»

                        Дід у руки кухлик взяв

                        І нахмурив брови:

                        « На Вкраїні живете

                        Й не знаєте мови».

                  Продавщиця теж була

                  Гостра та бідова  :

                  « У мєня єсть свій язик,

                   Ні к чему мнє мова!»

                         І сказав їй мудрий дід:

                         « Цим пишатися не слід,

                         Бо якраз біда така

                         В моєї корови:

                         Має ,бідна язика

                         І не має мови»…               П. Глазовий

Учениця.              Мово чарівна моя , не мовчи!

                         Мово, веселим струмочком біжи

                         І об’єднай всі джерельця малі.

                         Про Україну усім розкажи —

                         Дивний, чарівний куточок Землі.

                                 Мово, струмочки в ріку об’єднай,

                                 Дужим потоком течи серед квіт.

                                 І на Землі зазвучи, заспівай,

                                 Щоб прислухався до тебе весь світ!

                         Я із калини сопілку зроблю,

                         Щоб розбудити ранкову зорю.

                         Мову свою я всім серцем люблю,

                         Нею співаю і говорю!

                                  Мовою рідною славлю я день,

                                  Працю і хліб, що лежить на столі.

                                  Скільки звучить українських пісень

                                  В різних куточках святої Землі!

                          Мово прекрасна моя, не мовчи!

                          Не загубись поміж іншими ти,

                          А соловейком весняно звучи,

                          Сміло, крилата, у  світі лети!

                                  Сил набирайся і гордо злітай,

                                  Благословляю тебе на політ!

                                  Мово чарівна, звучи і співай,

                                  Щоб прислухався до тебе весь світ!

                                                                        Н. Красоткіна

Учениця.                  Жива вода

                       Я знаю: мова мамина — свята.

                       В ній вічний, незнищенний дух свободи.

                       Її плекали душі і вуста

                       Мільярдів. Це — жива вода народу.

                                Її зневажить — зрадити народ,

                                Котрий до сонця зводиться крізь муки,

                                Це — забруднити плеса чистих вод,

                                Це — потоптати материнські руки,

                        Які нас від напастей берегли,

                        Останню дрібку хліба віддавали,

                        Щоб ми нівроку дужими були

                        Й матусиних пісень не забували.

                      Зневажить  мову мамину — біда,

                      Котра пустими зробить наші душі,

                      І ми нащадкам зможем  передать

                      Лиш те, що корені калини сушить.

                                   Зневажить мову — зрадити себе

                                   (А зрадників хто може поважати?)

                                   І стане чорним небо голубе,

                                   Вмиратиме у муках рідна мати.

                                                          М. Адаменко

Учні 7-В класу виконують пісню « Українська мова»

 Слово вчителя. Діти, мова — наша історична пам’ять , невичерпна духовна й культурна скарбниця, живий нерозривний зв’язок єднання тисячолітнього минулого з сучасністю і майбутнім українського народу. Бережіть рідну мову!